?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

SAVE AS

1
Червоні тонкі жіночі губи облизували льодяника. Спека натягувала на голову по дванадцять обручів, а на кожен палець - по три перстені. Обручі й перстені немилосердно натирали.

На одній з лавок сидів Генріх Васильович Шапочка в шапочці. На іншій сидів Ігор Петрович Тетерук у майці-сіточці, з-під якої рясно визирало покручене часом волосся. На шапочці Генріха Васильовича писало RIME OF THE ANCIENT MARINER. На майці Ігоря Петровича не писало нічого, бо вона була в сіточку. Ігор Петрович був жонатий весело і двічі. Генріх Васильович теж був жонатий, але трагічно і один раз.
Коли паличка від льодяника полетіла у смітник, власниця червоних тонких жіночих губ встала й підійшла до Генріха Васильовича.
- Чи не хотіли б ви поговорити про дванадцять обручів або про три перстені?
Поморщеним червоним лобом Генріха Васильовича повільно сунулася солона цівка поту. Вона обігнула фіолетове крило тонкого носа, на якусь мить затрималася над верхньою губою, зачепившись за остюки вусів, і скотилася на шию борозенкою мімічної зморшки.
- Ви можете розказати про них щось нове?
- А чого ж. Можу. Що таке третій обруч, як по-вашому?
Третій обруч, подумав Генріх Васильович, - це немитий обідок каструлі.
Третій обруч, подумав, підслухавши запитання, Ігор Петрович, - це як третій тост. Ще не п"яний, але на перекурі вже пліткуєш про роботу.

Обидва чоловіки мовчали. Жінка чекала й пильно вивчала пальці Генріха Васильовича. Згодиться, - подумала вона. Якраз тоді з сусідньої лавки встав Ігор Петрович і перевальцем наблизився до свого непевного майбутнього.

- Вам ніколи не спадало на думку, що Україну треба рятувати? - спитав Ігор Петрович, перебивши думки про третій обруч.

- Спадало. Але всі, хто її рятує, роблять це нудно й некрасиво. Я, власне, чого підійшла. Не хочете зі мною об"єднатися і порятувати Україну? Приміщення в мене вже є. Ремонт зробимо. Персонал наймемо. Смішних людей. Оригінальних. Веселих. Біла зарплата. Ніяких газових балончиків чи трафаретних графіті. Ніяких німфеток, яким нема чого робити. Ніяких прищуватих молодиків. Тільки перевірені кадри. Тільки з почуттям гумору.

- Жарко, - подумав Ігор Петрович. А в приміщенні поставимо кондиціонер. І прибиральницю наймемо.
- Можна, - подумав Генріх Васильович. - Потім розберемося, шо і як.

Жінка з червоними тонкими губами прочитала думки цих двох спітнілих (курси, дворічний тренінг, свідоцтво заламіноване, щороку підвищення кваліфікації)

- Ну, тоді гайда. Звати мене Зоя Альфредівна. Машина за рогом. Офіс на площі.

2
Трагічна жонатість Генріха Васильовича Шапочки починалася з трагічної нежонатості Генріха Васильовича Шапочки. Тієї миті, коли одна трагічність переступила поріг іншої й сказала "тепер тут плакатиму я", Генріх Васильович стояв на порозі місцевого загсу й чекав, поки звільниться реєстраторка. Майбутня дружина Генріха Васильовича, Ізольда Карлівна Поліно, стояла за десять метрів від нього й говорила з мамою Генріха Васильовича, шістдесятилітньою Амарантою Петрівною Грач.
- Ви розумієте. Йому треба женитися. Він нічого, крім своєї шапочки, не бачить. Він день і ніч із нею. Каже, що вона несе йому щастя й захват. Він навіть прізвище собі змінив. Був Грач, як усі ми, а став Шапочка. У шістнадцять років.
- Стривайте, - не зрозуміла майбутня наречена Ізольда Карлівна Поліно. - Тобто він уже в шістнадцять років носив цю свою шапочку? Ще зі школи?
- Атож. Про це я вам і торочу, любонько. Ще зі школи. Відколи його вкрали лірники на баских конях.

Ізольда Карлівна Поліно давно навчилася нічому не дивуватися - як коти вчаться ходити в туалет, як собаки вчаться приносити кістку. Лірники то й лірники. Ну вкрали. З ким не буває.

- Значить, лірники. Ну, і що вони з ним робили?
- Хтозна. Він тоді щоденник писав. Потім спалив. Каже, минуле має згоріти, а на його попелі постане новий храм духовності. Коли прибився додому (його в тринадцять вкрали, а в шістнадцять якраз прибився), довго марив. Коні, кричав, коні, кобзи, бодай вам повилазило, гаспиди. А пісень яких співав уві сні! Ми запросили тихцем знайомого звукорежисера, перенесли Генріха у студію й три альбоми за тиждень записали. Поки він спав. Тепер з-під поли торгую. Треба ж чимось жити.
- А шапочка?
- Ах, ця шапочка. Ви ж бачите, яка вона в нього. З написом. Навіть не українською. Сказав, що це йому подарував головний лірник після трьох років навчання. Як золота медаль. От він і пишається. І закохався в шапочку. Вийдіть за нього, Ізольдо, я вас прошу. Може, він попуститься.

Ізольда Карлівна підійшла до Генріха Васильовича й поцілувала його в лоба. Генріх Васильович відсахнувся, притримуючи шапочку. Повіяв сухий міський вітер, приніс із собою запах каналізації й річкову вологу.

Десь глухо каркнула ворона.

- Ти дозволиш мені носити шапочку?
- Так.

Небом посунули купчасті хмари й затулили сонце. Бузьки, що сиділи у гнізді на стовпі, сховалися.

- Тому роду не буде переводу, в якому шапочка - атрибут народу, - сказав глухо Генріх Васильович. - Я все одно більше любитиму її.
- Побачимо, - діловито відповіла Ізольда Карлівна й штовхнула двері загсу.

3
Ігор Петрович Тетерук, якого ми бачили в першому розділі на лавочці і в майці-сіточці, на якій нічого не було написано, на відміну від шапочки Генріха Васильовича Шапочки, на якій було написано, як ви вже знаєте, RIME OF THE ANCIENT MARINER, був жонатий весело і двічі.

Свою першу дружину Ігор Петрович знайшов на зборах анонімних алкоголіків. Задля цього йому навіть довелося прикинутись алкоголіком. Чого тільки не зробиш, аби знайти дружину. Прикидався він три дні: у перший пив пиво (десять літрів, чипси, мойва), на ранок сполоснув рота компотом і пішов по вино. Гроші у Ігоря Петровича водилися з дитинства, вино було дороге, і взято було багато. Після першої пляшки йому закололо в боку й захотілося нишком поблювати. Після другої згадалася школа й урок алгебри, де шістнадцятилітньому Ігоркові під партою поклала руку на причинне місце товста Катя Перепуд. Тоді йому було так само, як тепер від другої пляшки вина.
Перед третьою Ігор Петрович пішов покурити, подзюрив у раковину, ліг і заснув. Йому снилися леви.

На третій день Ігор Петрович думав, що помре, і вже навіть примірявся до вигідних ділянок на цвинтарі. Радикальним був Ігор Петрович, радикальним, як запах у нього з рота. Світило сонце, ніс лущився, вуха пашіли. "Обійдуся вермутом", - ухвалив доленосне рішення Ігор Петрович Тетерук. І обійшовся. Цілеспрямованим був, крім того, що радикальним. Десь далеко-далеко всередині, на південному сході тіла, ніжно ворушила хвостом його печінка, розімліла від незвичних попередніх ласк. Скромна, але мстива підшлункова згадувала про чипси й мойву - як згадує безлистий голий ліс про останні жовті шматки осені, як ворушить вологими відростками, підставляючи їх під чіпкі воронячі лапи.

Четвертого дня Ігор Петрович пішов на збори анонімних алкоголіків, але не дійшов. Став біля лавочки й закурив. На лавочці сиділа молода руда німфа з кісками.

- Куди йдеш? - прошелестіла вона, немов юна весна
- Шукати жінку на зборах алкоголіків, - прошелестів Ігор Петрович у відповідь. Уже не як весна. Бо яка з нього весна.
- Може, не треба?
- Може, й не треба.

За тиждень вони вже жили разом. За два тижні вже не жили.

За три тижні Ігор Петрович знову шукав жінку, але ніяк не вдавалося. У середу зайшла сусідка просити крупи й ненароком стала другою дружиною Ігоря Петровича під звуки вальсу "На сопках Маньчжурії". З нею він жив і досі.

Comments

( 1 comment — Leave a comment )
jasny
Oct. 5th, 2013 08:59 am (UTC)
продолженіє слєдуєт
шось несподівано обірвалися долі, давайте далі
або автор недостатньо лбить своїх персонажів
( 1 comment — Leave a comment )

Profile

trill_i_poot
trill_i_poot

Latest Month

February 2014
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728 

Tags

Page Summary

Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow