| суржик |
[Apr. 18th, 2012|08:00 pm] |
сьогодні я прочитав два журнали - "тиждень" і "країну". і в мене перенасичення мовною проблематикою. на всіх фронтах. я, вкотре розуміючи, що мова вмирає, настав час лінгвокаліцтва, й сидіти опустивши руки не варто (а варто натомість багато й довго про це говорити) вирішив написати міні-магнум. чи то міні-опус.
"СМЕРТЬ СУРЖИКУ"
досить непогане підліткове оповідання
СМЕРТЬ СУРЖИКУ
ГОТУЄМО СЦЕНАРІЇ, ЛІБРЕТО Й ОПЕРИ
ЗА ТЕРМІНОВІСТЬ НАДБАВКА 100%. ПРО НИЩЕННЯ МОВИ ПОПЕРЕДЖАТИ ЗА ДВА ТИЖНІ.
я ще раз прочитав і подумав "треба ж, поставили на широку ногу". і з електрички вийшов. я в перехід, а дідок, який мені папірчика дав, - на тролейбус. молодцювато вихитуючи стегнами й смішно закидаючи ноги під час бігу.
день був вільний, і нічого більш не лишалося, крім як подзвонити й усе з"ясувати на місці.
- здрастуйте.
- рсссть.
- це у вас можна замовляти сценарій про смерть суржику?
- еммм. а вам обізатільно смерть? може устроять метастази? повзуча суржикізація? гідра білінгвізму? бабище-суржище? конання рідного слова? чи таки смерть нада? як у вас у методичці прописано?
я чітко повторив:
- ні. мені треба смерть суржику. у вас оголошення.
- ех блін. коля! ти костюма свого вже оддав пожарним?
це явно було не до мене, і я чекав, що на це несподівано точне питання відповість містичний коля.
- альо! - у трубці знову з"явилась моя співрозмовниця. судячи з голосу - років під шістдесят. у таких іще машинки "ятрань" стоять. і герань неполита. як нива непожата.
- так-так? - озвався я. - я слухаю. то що там - зі смертю?
- повезло вам. костюм ще на мєстє. будем суржика жечь. токо скажіть дітям, шо на сцену вилазить запрєщєно. бо там жарко і огонь.
- ну ок, - погоджуюся я. - жечь так жечь. а тут у вас іще написано, що про нищення мови попереджати тр...
- да!!! - вибухнуло на тому кінці. - треба!!! а шо ви думаєте? людмила орестівна - женщина в годах. її нищення подкашує і вона потом місяць на барбовалі сидить. бо заснуть не може! такшо єслі у вас там нищення в методичці - або договарюйтесь шоб убрали, або менше, чим за три неділі, не возьмемся.
- гаразд - люб"язно погодився я. - я б, може, під"їхав для уточнення деталей?
- да, пажалуста. вулиця харєвая сорок. там в арочку і налєво. вас коля проведе.
у дворі стояв чоловік у джинсах і картатій сорочці навипуск і їв шаурму. щойно йому на штани впав прикінцевий помідор у майонезі - тож я, вочевидь, був трошки невчасним клієнтом.
я чомусь зразу зрозумів: він і є суржик. так я собі його й уявляв. доброго, домашнього, трохи незграбного, але загалом свого.
- ви суржик? - чомусь спитав я, хоча мав спитати, чи він коля.
- хуюржик, - незлобиво пожартував суржик. - у тебе салфєтки нема?
- є. нате. - і я щиросердно простягнув колі серветку.
коля витер штани й закурив синій бонд.
- розкажіть мені про вашу контору, коля.
коля роззирнувся і, знайшовши очима пеньок, сів. джинси все одно доведеться прати.
- понімаєш.. тебе як звать?
- діма, - збрехав я.
- понімаєш, діма. щас таке врем"я, шо всі стали на мові помішані. нада бізнес робить. от наша марта олегівна й занялась. ти навєрно в школі робиш чи в петеу десь?
- в школі, - вдруге збрехав я.
- ну от. оці ваші, блядь, методички вже заманали. дитяче свято, дитяче свято.. - коля вочевидь дуже віддалено розумів суть поняття "методичка", але я не став його перебивати. - і марта олегівна рішила, шо буде лучше і вам і нам, єслі такий бізнес. кажен год свято рідної мови. і кажен год наступ суржика. тоість мене, - пожартував коля й засміявся оксамитовим сміхом.
- і от ми рішили зробить бізнес. смерть суржику. сценарії.
- а лібрето й опери? - уточнив я.
- та яке там. то шоб бумажку занять. всьоравно в нас профіль дєцкі празнікі. от я - суржик. тоість це моя смерть. а людмила орестівна - українська мова. вона со знамянки приїхала пять год назад і біляшами на київі волинском торгувала. а щас тут. три шіссот плюс надбавки.
- шось мало, - пожалів я людмилу орестівну.
- да, небагато. но тут не в ставці фішка, а в надбавках. за нищення - полтори штуки доплата. сама велика. за метастази - вісімсот всього. ну це так, покорчиться на сцені. правда, орестовна в нас женщіна корпулєнтна, їй метастази тяжело ізображать. а нищення чаще. но його рідше заказують. дєлєма така.
- а за шо найменша надбавка? - вирішив я підтримати монолог.
- за конання канєшно. двісті сорок гривень. це нада впасти й стогнать полчаса. а наверху митрович буде часи ізображать - од двадцятих років і до двотисячних. лігкотня. і мені работи мало - вийшов собі, сначала постояв, а коли митрович дасть знак - навалився на орестовну й лежи.
- а смерть суржику - це як? - підійшов я вже до суті питання.
- ну як. вдівають мене в азбестовий костюм і палять под українскі пісні. а тоді ірина фаріон може приїхать виступать. тоді фуршет устраюють. і орестовна може вина пару пляшок заникать...ти кстаті шо, смерть заказувать? - з надією поглянув на мене коля.
- смерть, смерть! - радо підтакнув я. хай радіє чоловік.
|
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1){kind=small}
trill_i_poot's journal